Кінокар’єра Андріївського спуску

 

Андріївський узвіз, певне, одна з найколоритніших київських вуличок. Увінчуючись на вершині Андріївською церквою, він кажуть, приманював до себе всіляку нечисть. Принаймні століття тоді було XIX, тому міські легенди не були чимось незвичним, і над вулицею влаштовували свої шабаші лисогірські відьми, а у Замку Річарда, історичній Андріївській будівлі, завивали злі духи. Дарма, що злі духи виявилися згодом злим жартом, яєчною шкарлупою, в якій насвердлили дірочок, і яка видавала протяжні стогони від кожного подиху вітру. В уявлення тогочасних мешканців Андріївський спуск був чимось вкрай небуденним. Власне, манив він до себе не лише всіляку погань, пише kyiv-trend.in.ua.

Спуск Літературний - предок спуску Кіношного

Микола Гоголь разом з Михайлом Максимовичем, першим ректором Київського університету, любили милуватися Подолом з площадки Андріївської церкви. Іван Нечуй-Левицький при створенні своєї легендарної п'єси "За двома зайцями" надихався саме такими київськими вуличками. Згадував спуск у своєму романі "Місто" й Валер'ян Підмогильний: "Андріївський узвіз, 34, 6. Назва вулиці й цифри вмить сплили йому в пам'ять, хоч чув він їх тільки раз. I дивним йому тільки здалося, що до неї так близько йти... "Андріївський узвіз... Андріївський узвіз..." Враз він пригадав цю круту, покарлючену вулицю, колишній шлях свій з Подолу до інституту... Він трохи хапливо розчинив двері будинку, де над ворітьми горів потрібний йому номер, але сходами йшов повільно, присвічуючи сірниками. Нарешті спинився на третьому поверсі…" Саме в цьому будинку, в крихітній квартирці на другому поверсі, оселиться згодом Григір Тютюнник, і саме на широкому підвіконні з видом на Андріївську церкву створить свої перші українські твори, і саме тут задумає автобіографічну повість "День мій суботній", в якій, як в дзеркалі, відобразить той дивний час. Проте справжнім гімном Києву та безпосередньо Андріївському узвозу став роман "Біла гвардія" Михайла Булгакова. Хто ж як не його корінний мешканець будинку №13 зміг найкраще передати весь смак київських подій 1918-1919 років. Безсумнівно, спуск заслуговує статусу "Літературний", а втім мало хто знає він може похвалитися ще й своєю кінокар'єрою. 

Проня Прокопівна та Свирид Голохвастов

Після встановлення радянської влади, приблизно у 1920-ті, узвіз втратив свою колишню комерційну колоритність і перетворився на звичайну “житлову” вуличку. Втім, це ідеально підходило для натурних зйомок спочатку ще німих чорно-білих фільмів. Першою картиною стала авантюрно-романтична картина “Шкурник” 1928-го, режисури Миколи Шпиговського, яка була посвячена недавнім революційним подіям та походенькам київськими вулицями на верблюді одного вертихвоста Аполлона Шмигуєва. Згодом, після довгенької перерви тут екранізували знаменитого “За двома зайцями”. А в 1999-му році в пам’ять про це біля Андріївської церкви встановили скульптуру Проні Прокопівни та Свирида Голохвастова, бронза яких вже до блиску натерта шанувальниками.

...крикнет в микрофон: "Мотор!" - начнется "бой"

 Про наступний фільм Григір Тютюнник писав у вищезгаданому “Дні моєму суботньому”: "Улица снова будет забаррикадирована новыми мешками с песком, окна ближних домов заклеены крест-накрест полосками, за что хозяева этих окон получат по трешке, а те, которым их вообще забьют щитами, даже по пятерке. Наедет много спецмашин и автобусов, и, когда бородатый режиссер вберете и расхристанной на груди сорочке - он играет под режиссера в итальянском духе - крикнет в микрофон: "Мотор!" - начнется "бой". Немецкие мотоциклисты и пехота будут лезть на узвоз чтобы в лоб взять баррикаду, потому что ни танков, ни артиллерии, по замыслу режиссера и сценариста, у них не было, тактики окружения они не знали и город брали не сверху, а снизу. Улицу окутают рыжие и сизые дымы. будет гореть выброшенная кем-то на свалку мотоциклетная коляска, истлевать молоденькая травка между вытертыми до блеска камнями на мостовой, валиться, одетые в немецкую форму, гипсовые "трупы" пехотинцев, а живые - согнутыми бежать назад... Вечером на брусчатке останутся черные пятна от мусора, рассыпанный песок и баррикада, на которой еще дня три будет играть в войну детвора".

 Цей опис - про фільм “Нет неизвестных солдат”, знятий в 1965-му на кіностудії Довженка. Але одою столиці, та й узвозу, стане екранізація фільму “Дни Турбиных”, знятий за романом “Біла гвардія” все того ж Булгакова, якому у 2007-му році тут встановили пам’ятник. Загалом, тут екранізували безліч картин, адже  фактурний спуск з його старовинною архітектурою, романтичною атмосферою та зеленими схилами гір зачаровував уяву режисерів. Власне, тому тут і вирішили провести у 1988-му році “День кіно”, як виявилось перший і останній раз...

Comments