Перші події кіно

Всесвітня історія кіно почалася у грудні 1895 року, від показу перших кінокартин відзнятих на сінематограф братів Люм’єр. Відтоді цей прилад зі своїми винахідниками подорожував для демонстрації різними країнами світу. Далі на kyiv-trend.

Винахідники кіно

Брати Люм’єр, французькі винахідники та перші виробники фотообладнання, які винайшли першу кінокамеру та проєктор під назвою Cinématographe («кіно» походить від цієї назви). Огюст Люм’єр та його брат Луї Люм’єр створили фільм La Sortie des ouvriers de l’usine Lumière (1895; «Робітники, що залишають фабрику Люм’єр»), який вважається першим фільмом.

Сини художника, який став фотографом, продемонстрували блискучі результати в науці в школі в Ліоні, де оселився їхній батько. Луї працював над проблемою комерційно прийнятного прояву плівки; у 18 років він досяг такого успіху, що з фінансовою допомогою батька відкрив фабрику з виробництва фотопластинок, яка відразу ж досягла успіху. До 1894 Люм’єри виробляли близько 15 мільйонів пластинок на рік. Того ж року батька Антуана запросили на показ кінетоскопа Томаса Едісона у Парижі; його опис “машини з вічком” після повернення в Ліон змусив Луї та Огюста працювати над проблемою поєднання анімації з проєкцією. Луї знайшов рішення, яке було запатентовано у 1895 році. Тоді цьому винаходу надавали менше значення, ніж покращенням, які вони одночасно внесли в кольорову фотографію. Але 28 грудня 1895 показ у Гранд-кафе на бульварі Капуцинів в Парижі приніс широке визнання публіки та започаткував історію кінематографа.

Коли в Київ приїхало кіно?

До Києва він доїхав майже рік потому від своєї прем’єри. Та все ж кияни побачили перші “живі картини” значно раніше. Схожий показ кіно влаштував художник Галімський Владислав Михайлович, з допомогою пристрою відмінного від сінематографу, у березні 1896 року. Кіно картини, що були тоді продемонстровані мали такі назви: «Жертвопринесення Іфігенії», «Ангел смутку», «Чотири пори року», «Ніч на Івана Купала», «Амур і Психея», «Стенька Разін», «Ранок, день, вечір та ніч», «Ідилія», «Циганській табір». В перервах між картинами грав оркестр та співали хористи. Відбувалося це дійство у тодішній будівлі театру Бергоньє (зараз це театр ім. Лесі Українки). 

У жовтні того ж року фізик Дерінг продемонстрував киянам “великі оптичні картини” у літньому театрі Купецьких зборів (нині – Хрещатий парк). “Кінострічка” переважно була на закордонну тематику, серед картин були: чудеса Індії, кадри з Тулону, Парижу та Чикаго. 

Також в жовтні 1896 року Київ відвідали представники фірми “Ахіллес” з “новинкою” – біоматограф, що показував рухливі живі фотографії  в натуральну величину. Показ відбувалися в Пасажі на Хрещатику, та значної популярності не мали. 

А вже в грудні 1896 року знову в театрі Бергоньє був проведений  перший Люм’єрівський “кіносеанс”. Тоді будівлю винаймав відомий актор театру та режисер Микола Миколайович Соловцов, саме він надалі і сприятиме популяризації Люм’єрівського кіно у Києві. 

Далі під егідою групи Соловцова сеанси кіно крутили щодня. Вони набули неабиякої популярності. Програма сеансу включала видові картини, документальні сюжети, вуличні сценки з життя різних народів. Так, у Києві демонструвалися види Венеції, Парижа, Лондона, Рима; ігри дітей, армійські маневри, виступ вуличних танцівників, боксерів і т. п. До перших програм увійшли, фільми, що стали широко відомими, «Вихід робітників з фабрики Люм’єр», «Прибуття потягу», «Буря на морі». 

ресурс:”Історія українського кіно” В. Миславський

На прохання глядачів сезони кіно продовжували, адже був великий попит. Так у театрі Бергон’є кінопокази відбувалися до 20 лютого 1898 року. Паралельно за цей Люм’єрівський період у Києві покази кінокартин відбувалися і у інших місцях. Взагалі, власники апаратів були готові організувати покази у буль-якому місці, де є джерело електрики. У цих показів завжди був мандрівний і ярмарковий характер, дуже часто не було пристосованої будівлі, тому перші кіносеанси зовсім не схожі на ті, які ми собі уявляємо. 

Іллюзіони

Згодом організатори показів кіно почали обвлаштовувати більш станціонарні кінотеатри. Часто винаймали циркові будівлі, як наприклад Девіньє, Крутікова або в музеї-паноптикумі М. А. Шульце-Беньковської, а також вже повноцінними іллюзіонами були будівлі на Хрещатику. Тоді, вся вулиця була в іллюзіонах: «Едісоноскоп» (Хрещатик 47),Ріхарда Штремера (Хрещатик, 27), «Люкс» у «Малому театрі» О. М. Крамського та «Театр-ілюзіон «Пасаж» на Хрещатику, 34, «Модерн» (Хрещатик, 31), «Express Bio» (Хрещатик, 25), «Електріон» (Хрещатик, 39), театр-електробіограф “Тир» на Володимирській гірці. 

Театр-електробіограф “Тир» на Володимирській гірці, фото: https://nv.ua/

Ці кіносеанси теж ще мало нагадували звичні нам: стрічки були короткі, нові сюжети крутили один за одним, розкладу сеансів чи показу сюжетів не було, а люди заходили і виходили із зали як їм заманеться. До того ж, в будівлі не було куту розташування стільчиків, а сеанс супроводжувався миготінням світла, бо електрики використовували ефірно-кисневе освітлення, тому перегляд був не надто зручним. 

 Прокатне кіно 

Кінотеатр “Люкс”, ресурс:”Історія українського кіно” В. Миславський

Переломним став 1906 рік для кіноіндустрії у Києві. Цього року продюсер Сергій Френкель започатковує першу прокатну контору і кінотеатр “Люкс”, знаходився він за адресою вулиця Хрещатик 28/2. 

Слідом за ним з’являлися нові й нові прокатні кінотеатри. І вже в цей період мандрівний-ярмарковий характер почав відходити в минуле, натомість власники кінотеатрів намагалися створити комфорт для поціновувачів кіно: особоливу увагу надавали інтер’єру будівлі, зручності крісел, атмосфері. З’явився розклад показу фільмів. Оскільки конкуренція між кінотеатрами була висока, через досить велику кількість, то в кожному власники намагалися якось виокремити свій заклад і заволікти більше відвідувачів завдяки яскравій передсеансовій виставі: запрошували ясновидців, акторів, співаків, музикантів. 

За часів “синематографів” у київському довіднику було тільки декілька адрес, де можна було переглянути “живі картинки”, а  саме в час появи прокатних кінотеатрів їх починають активно  вносити в київський довідник. 

На початку ХХ століття, кіно попри помпезність будівель та більшого рівня комфорту було доступним фінансово для кожного пересічного киянина, в той час, як інші культурні розваги могли дозволити собі лише заможні містяни. 

Цікаво, що вже тоді процвітало кінопіратство, відомим нам способом,  могли проходити покази незаконно придбаних стрічок, без вказування режисера, акторів та, навіть, країни походження. 

Глядацька зала кінотеатру Шанцлера 1913 рік, фото: https://nv.ua/

Пожежі у кінотеатрах 

Доволі частим явищем були пожежі у кінотеатрах через те, що розжарене вугілля потрапляло в мішки з плівкою, що вже пройшла показ. 

У 1911 році циркуляром Міністерства внутрішніх справ було рекомендовано «Нормальні правила щодо облаштування та утримання театрів кінематографів і зберігання целулоїдних стрічок»

У циркулярі були зазначені повністю всі пункти про кількість виходів, матеріали оздоблення, організацію простору, максимальну кількість відвідувачів на сеанс, за яким алгоритмом готуватися до початку сеансів. Ці вимоги мали бути витримані вже до відкриття кінотеатру, а без дотримання правил дозволу на роботу не давали. Лише у кількох київських кінотеатрах були повністю витримані вимоги щодо протипожежної безпеки. Наприклад, у  кінотеатрі  “Експрес” було 10 виходів, що дозволяло за хвилину звільнити будівлю, а синематографічний апарат був ізольований від глядацького залу. 

Comments

.