Життя і творчість Ігоря Шамо

Величезна кількість талановитих людей жили в Києві у різні епохи. Серед них були видатні науковці, відомі художники, майстри слова, але окремо слід зазначити музикантів та композиторів. Адже вони обирали для себе Київ не лише, як місто для життя. Тут вони надихались неймовірними краєвидами схилів Дніпра і створювали шедеври, які ставали улюбленими для багатьох людей. Сьогодні розповімо про життя і творчість талановитого «батька» київського гімну «Як тебе не любити, Києве мій» Ігоря Шамо. Далі на kyiv-trend.

Дитячі роки

Ігор народився в Києві, 21 лютого 1925 року. Батько майбутнього композитора був директором аптеки, але при цьому мав дуже гарний музикальний слух і навіть грав на трубі. Він любив Київ, дуже добре знався на його історії і саме це передав своєму синові. Мама Ігоря була домогосподаркою. Але вона не менше любила музику. Дуже часто вони влаштовували музичні зустрічі вдома в колі близьких друзів. Коли народився Ігор, вже з дитинства в нього помітили хист до музики. В родині навіть є легенда, що вперше Ігор заспівав у півторарічному віці та це була не абияка пісня, він заспівав «Ямщик не гони коней». А вже у 2 роки Ігор захопився малюванням. Батьки цього талановитого хлопчика не знали куди віддати його на навчання і який напрямок розвивати. З дитячих років Ігор дуже любив творчість Баха та Рахманінова. Саме їх композиції згодом вплинуть на творчий шлях молодого композитора. А вже в 11 років Ігор став учнем першої в Україні спеціалізованої музичної школи імені Лисенка. Згодом, викладачі помітили неабиякий хист до музики і його було переведено до композиторського класу. Його однокласником був Володимир Шаїнський, а за одною партою він сидів з відомим у майбутньому Яном Френкелем. Вони вдвох мріяли після школи вступити в консерваторію, але усі мрії та плани зруйнувала війна. Ігор на той момент закінчував 10-й клас.

Воєнні та післявоєнні роки 

Батько та брат хлопчика пішли на фронт, а Ігор залишився вдвох з мамою. Згодом їх було евакуйовано до Уфи. Тут він вступив до медичного інституту, через рік навчання Ігор твердо вирішив, що разом із санітарним батальйоном він піде до армії як доброволець. Тож у 1942 році Ігор пішов на фронт. До речі він пройшов всю війну від Волги до Берліна. 3 червня 1945 року на вечорі він грав на акордеоні й саме тут він побачив прекрасну незнайомку, це було кохання з першого погляду. Він настільки закохався, що навіть забув, що не вміє танцювати. За увесь вечір йому вдалося відтоптати усі ноги та новенькі черевички лейтенантові авіації Людмилі Большаковій, а вже 31 грудня 1945 року вони одружилися в радянському посольстві в Австрії. Навесні, 1946 року на адресу головного командування в Києві прийшов лист, підписаний професорами консерваторії. В ньому йшлося про те, щоб після військової служби молодого лейтенанта Ігоря Шамо, колишнього випускника музичної школи направили до консерваторії для подальшого навчання. Після цього листа Ігоря Шамо було направлено в Київ разом із дружиною, де вони отримали 16-метрову кімнату. 

На вступному іспиті до консерваторії треба було продемонструвати хоча б один власний твір. Але в Ігоря його просто не було, адже не мав і хвилинки на фронті, щоб писати музику. Тож його твір «Фантастичний марш» з’явився напередодні іспиту, для його запису просто не вистачало часу. Тому Ігор зіграв його без нот для комісії. І, як не дивно, твір справив настільки добре враження, що Ігорю запропонували навчатися одразу на другому курсі у класі композиції професора Лятошинського. Композитор-початківець, молодий батько отримував навіть підвищену стипендію. І лише через деякий час Ігор дізнався, що професор Лятошинський доплачував свої власні кошти до стипендії талановитого хлопця. Під час навчання молодий композитор грав на весіллях та в ресторанах, свої твори писав у ванній, щоб не розбудити сина. На третьому курсі навчання Шамо прийняли до Спілки композиторів України. А у 1951 році він закінчив консерваторію та отримав диплом з відзнакою. Коли з’явилася маленька донечка родина отримала трикімнатну квартиру на вулиці Софіївський, нарешті Ігор отримав свій кабінет. Там він створював музику, вирізав з дерева, ліпив і навіть створив колекцію капелюхів та беретів. Він навіть отримав запрошення переїхати до Москви. Але Ігор відмовився. 

«Як тебе не любити, Києве мій»

На той час про Ігоря йшли чутки, як про миттєвого виконавця замовлень. Навесні 1962 року у державних колах виникла думка, що треба створити ліричну композицію про Київ. Міністр Культури Ростислав Бабійчук доручив створення цієї пісні вже відомому на той час тандему – Ігорю Шамо та поетові Дмитру Луценку. Музику до цієї композиції Ігор створив за одну ніч. Спочатку народився другий куплет відомої пісні, а відомі рядки «Як тебе не любити…» з’явились завдяки щасливому випадку. Дмитро постійно наспівував мелодію намагаючись написати гарні слова. Одного разу прогулюючись містом він почув, як молодий хлопець говорив коханій дівчині «Як тебе не любити», Дмитро подумки додав «Києве мій».  Згодом цю пісню виконували багато виконавців, вона віть перекладена на декілька іноземних мов. Ця композиція і досі являється гімном української столиці. 

Творчі перемоги  та пам’ять Шамо

За своє життя Ігор Шамо створи величезну кількість різноманітних композицій, серед яких 3 симфонії, створений концерт для флейт та струнних, ну і звісно найвідоміша його фольк-опера «Ятранські ігри» 

Шамо досить довгий період часу співпрацював з кіностудіями та створював музику для багатьох радянських та українських фільмів. За всю свою творчість він написав музику до 40 фільмів та до 40 вистав. Але найбільшим його набуттям були створені ним пісні, а їх було понад 300. Основними напрямками саме пісенної творчості були громадянсько-патріотична романтична лірика, а також пісні балади. За часи пісенної творчості Ігор Шамо отримав Державну премію України імені Шевченка, республіканську премію імені Островського та був нагороджений медаллю імені Александрова. На вулиці Костьольній після його смерті, на будинку, де він проживав було встановлено меморіальну дошку.  А уже за наших часів, у вересні 2015 року Київська міська державна адміністрація провела обговорення серед громади, щоб перейменувати бульвар Олексія Давидова на честь  відомого композитора Ігоря Шамо. Більшість киян підтримали цю ідею і вже у 2016 році назву бульвару було змінено. Про життя і творчість відомого київського композитора було створено декілька документальних фільмів. Один з них «Ігор Шамо. Постлюдія» 2014 року став лауреатом Мистецької премії Київ імені Івана Миколайчука. 

Ігор Шамо був дійсно народним композитором. Про це говорить популярність його пісень. Українське радіо неодноразово отримувало листи з проханням поставити народні пісні «не шуми, калинонько», «Карпати, Карпати» та інші. Автори цих листів навіть не підозрювали, що ці пісні не народні, а належать відомому київському композитору. Але ця «помилка» значить лише про народне визнання Шамо. 

Творчість Ігоря Шамо унікальна. Він, як композитор, зміг підкорити та реалізувати свій талант у багатьох жанрах музики. У своїх піснях він робив акцент на українській народності, саме тому його пісні так полюбились багатьом людям в усіх куточках України. 

Comments

.,.,.,.