Сучасна Національна опера України імені Тараса Шевченка, що в Києві, – це і неповторна архітектурна перлина і вишуканий храм муз, що зачаровує та приваблює глядачів з усього світу. Упродовж понад 100 років історії і на будівлю, і на українську оперу чекало багато випробувань. Розповідаємо про них докладніше. Далі на kyiv-trend.
Зародження мистецтва опери в Києві
Мистецтво опери виникло в Італії. Саме там у XVII столітті почали відкривати перші оперні театри, а жанр почав поступово набувати поширення у світі. Не залишалась осторонь цього творчого процесу й Україна, хоч і поділена на той час між декількома імперіями.
Першим українцем, який написав оперу, став Максим Березовський. Його твір «Демофонт», написаний італійською мовою, було презентовано на сцені Ліворно у 1773 році.
Класична українська опера починає відлік із наступних творів:
- «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського (1863 рік)
- «Різдвяна ніч» (1874 рік), «Тарас Бульба» (1880–1890 роки) та «Наталка Полтавка» (1889 рік) Миколи Лисенка.
Звісно, нове мистецтво потребувало організації та побудови театрів. Так, постійний оперний театр почав діяти у 1772 році у Львові, у 1780 році він був організований у Харкові, а у 1810 – в Одесі.
Відкриття першого оперного сезону в Києві відбулось у 1867 році. Задля цього було обрано Міський театр, де прем’єрною виставою стала «Аскольдова могила» Олексія Верстовського.
Протягом наступних 30 років опера діяла саме в цій будівлі. Репертуар був переважно російськомовним, адже тогочасна імперська влада прагнула впливати на підвладний народ усіма доступними способами, в тому числі і через оперне мистецтво, яке набувало дедалі більшої популярності.
У 1896 році у Міському театрі відбулась чергова ранкова вистава – опера «Євгеній Онегін» Чайковського. Після її завершення в будівлі спалахнула пожежа, яка надзвичайно швидко залишила від неї лише обвуглені стіни. Так у Києві постало питання будівництва нового оперного театру.
Новому оперному театру – бути!
Серед киян було багато поціновувачів мистецтва опери. Тож, вони звернулись до міської влади із проханням збудувати новий театр. Дискусії з цього приводу точились запеклі, але можновладці провели міжнародний конкурс і за його результатами до виконання було прийнято проєкт архітектора Віктора Шретера.
Відкриття нової столичної опери відбулось у вересні 1901 року. Будівля захоплювала як ззовні, так і з середини. Фасад прикрасила вишукана ліпнина, а в середині її доповнювали позолота та бронза, мармурові сходи, мозаїчна підлога, оксамитові крісла, кришталеві люстри та венеційські дзеркала.
Приміщення було розраховано на 1650 глядачів. Окрім того, архітектор подбав і про акустику, яка стала легендарною, і про комфорт. У будівлі встановили системи парового опалення та кондиціонування повітря.
Таким чином, опера відновила свою діяльність. Більш того, в короткий період Української Народної Республіки на її сцені почали грати україномовні вистави. Також тут відбувалось багато політичних зібрань, а 1911 року в будівлі був убитий російський прем’єр-міністр Столипін.
Випробування та відродження української опери
Від початку свого становлення оперне мистецтво в Києві не припиняло своєї діяльності. Значну частину цього часу зі сцени звучала російська мова й глядачам демонстрували репертуар виключно російських авторів.
Українською мовою опера зазвучала в роки Української Народної Республіки. Тоді класичне лібрето перекладали українською. Ця тенденція збереглась і упродовж раннього радянського часу. Водночас оперний матеріал робили більшовицьким, демонструючи вистави про «велику жовтневу революцію», «дружбу народів» тощо.
Працював оперний театр у Києві й в роки Другої світової війни. У підпілля були плани підірвати будівлю, вистави в якій любили відвідувати представники німецького командування. Проте, це не було зроблено. Бомба все ж влучила в театр у 1943 році, але не вибухнула, тому пошкодження були не критичними.
У 1980-х роках відбулась капітальна реконструкція споруди. Зовнішній та внутрішній декор було збережено та збагачено. Також додались нові репетиційні зали, гримувальні кімнати та хоровий клас. Було збільшено сцену та оновлено її обладнання. Перлиною оновленої опери став орган «Рігер-Клос». Тож, у 1988 році будівля Київської опери зустрічала глядачів ошатною та ще більш красивою, ніж раніше.
Вже за декілька років оновлення зазнав і репертуар театру. Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році, оперне мистецтво нарешті змогло скинути диктатуру комуністичної партії та політику зросійщення.
Українське лібрето почало поступово ставати нормою, а однією з найяскравіших київських оперних прем’єр став «Мойсей» Мирослава Скорика (2006 рік). Російський репертуар повністю зник зі сцени з початку російської агресії проти України. Тож, тепер оперний театр має ще більше можливостей для постановок світових та українських класиків, а мистецтво опери слугує для популяризації української культури.
