Київські музичні клуби за понад 50 років своєї історії пройшли кілька етапів трансформації та зрештою змінилися майже до невпізнаваності. Поняття “клуб” у 1960 році асоціювався з сільськими клубами. Якщо у місті хтось згадував, що був у клубі, всі розуміли, що ця особа приїхала від бабусі чи дідуся з села, відвідавши місцевий центр дозвілля. Окрім того, існували клуби як творчі об’єднання молоді. Згодом поняття “клуби” набувало ширшого значення, це були приватні та публічні місця, де звучала музика і була можливість танцювати. Далі на kyiv-trend.
Становлення клубної культури Києва
На початку 1960-х років у Києві було створено перший молодіжний клуб “МК-62”, в якому також було кілька музичних секцій (джазова і біг-біту). Клуб, звісно, контролювали й очолювали представники комсомольської організації. Існував клуб у приміщенні кафе “Мрія”, що розташовувалося навпроти Володимирського собору.
Протягом 1967 року тут відбулося два фестивалі біг-біту, які виявили велику кількість українських, в тому числі київських, груп і зібрали чимало відвідувачів. Кафе “Мрія” це так званий перший київський джаз-клуб, де у 1960 році грали київські джазові музиканти.
На жаль, музичне життя столиці існувало недовго. Короткий час організацією концертів займалися госпрозрахункові громадські організації, але вже до початку 1970-х років були заборонені аматорські групи. Їхня діяльність була можливою лише “під дахом” і в складі певних закладів (філармонії, театри, університетські будинки культури), а також організацій.
За спогадами сучасників, публічними місцями, де на початку 1970-х років можна було насолодитися виступами місцевих груп, були Київський художній інститут, який організовував найкращі вечірки для студентів, будинок культури КПІ, а також Київський Молодий театр.
Основними майданчиками, де збиралася молодь послухати музику наприкінці 1980-х років, були будинки культури університетів, найпопулярніші – ДК Київського інституту інженерів цивільної авіації, Інституту іноземних мов і КПІ. Кілька музичних акцій, що зібрали неймовірну кількість відвідувачів, відбулося у ДК Дарницького вагоноремонтного заводу, що розташований в одному з найбільш індустріальних і не зручних, з огляду на транспортну розв’язку, місць.
Занепад музичної культури в Києві
Погіршення ситуації в культурному житті Києва від початку 1970 року було пов’язано із ситуацією в країні загалом. Стало очевидним, що будь-які прояви вільнодумства, навіть у тих обмежених рамках, як було до цього часу, толеруватися більше не будуть. В УРСР змінилося партійне керівництво: поміркованого П. Шелест та на посту першого секретаря ЦК КПУ змінив противник будь-яких проявів національної самобутності В. Щербицький.
З того часу розпочалась кампанія проти дисидентства і “українського буржуазного націоналізму”. Саме під таким формулюванням критикували групи, в репертуарі яких були українські пісні. У політичному і культурному житті країни аж до 1985 року тривав період так званого застою, що позначився репресіями, русифікацією, а в музичному житті – засиллям естрадної музики.
Створення першого рок-клубу в столиці
Рок-музика була відома киянам із записів ще до 1980 року. Також існували місцеві гурти, які грали рок, проте лише з 1986 року рок став “дозволеною” музикою. На XXVII з’їзді КПРС одна з постанов доручала комсомольській організації роботу з молоддю. Тоді ж рок-музику визнавали важливим інструментом впливу на молодь.
Перший київський рок-клуб зʼявився у 1986 році, це був клуб “Кузня”. Під закладом усе ще розумілося певне творче об’єднання, яке контролювалося комсомольською організацією. Київський рок-клуб був надзвичайно формалізованим об’єднанням, для вступу в яке необхідно було заповнити анкету, учасники мали сплачувати членські внески. Розміщувався рок-клуб у будинку культури заводу “Більшовик”, там знаходилося керівництво, проходили збори, відбувалися прослуховування. Попри всю радянськість цієї організації, музиканти прагнули потрапити до складу рок-клубу, адже кожна пісня допускалася до виконання на публіці лише після проходження “литовки” — отримання цензорської візи, яка гарантувала, що в тексті пісні немає нічого крамольного, а участь у рок-клубі дозволяла музикантам з меншими проблемами отримати такий дозвіл на виступ.
На жаль, довго це об’єднання на таких засадах проіснувати не могло. Вже на другому році відбувся розкол серед гуртів-учасників, частина з яких вийшла з рок-клубу, утворивши нове об’єднання “Рок-артіль” Важливо зазначити, що місця, де відбувалися музичні події сприймалися владою у кінці 1980-х – на початку 1990-х років як потенційно небезпечні. Вони насправді іноді ставали місцями конфліктів з тими, кого неформали називали “дітьми пролетарів”.
“Золота доба” нічних клубів Києва
Упродовж 1990‑х років Київ змінюється, відбувається своєрідний ребрендинг багатьох знакових місць, а у сфері розваг міста виділяються місця нічного дозвілля, де здебільшого у вихідні дні збирається молодь. У столиці, як і в інших великих містах, заклади нічного дозвілля стають невіддільною складовою конструювання нового образу міста.
З кінця 1990‑х років індустрія музичних клубів Києва швидко розростається. Збільшується не лише кількість закладів, а й урізноманітнюється їхня специфіка. Клуби були різними й кожний міг обрати заклад по своїх вподобаннях: андеґраундні клуби для поціновувачів, камерні невеличкі клуби з живою музикою для шанувальників конкретних музичних напрямків і відповідної атмосфери, дискоклуби, куди приходять танцювати під музичні записи чи діджейські мікси, та елітні “статусні” розважальні заклади для заможної публіки. Вже у 2013 році кількість місць, які підходили під визначення “музичного клубу” коливалася між 70 та понад 100. Хоча музичні клуби були розкидані майже по всьому місту, найбільша їхня концентрація спостерігалася в центрі.
На початку 2000 року в центрі столиці й в районі Подолу масово відкривалися як менші клуби, здебільшого розташовані у підвальних приміщеннях, так і великі “статусні” клуби, які займали цілі окремі будівлі. У менших клубах, як правило, не було великих танцмайданчиків і вони лише спеціалізувалися на пасивному слуханні живої музики. Більшість таких клубів працювали також як паби чи ресторани. Найвідомішими з них, де грали зазвичай рок і джаз, були клуби “44” та “Диван”. Однак клубне життя Києва не обмежувалося центром і Подолом. Певне скупчення клубів спостерігалося також у районі між КПІ та станцією метро Шулявська, а також між станціями метро Либідська та Голосіївська: саме тут знаходяться гуртожитки двох найбільших київських вишів — КПІ та КНУ. У 2000‑х роках популярністю серед студентів користувалися клуби “Saxon” і “Форсаж”, які приваблювали своїми демократичними цінами, невимушеною атмосферою й непоганою музикою.
Вплив подій Майдану на музичні клуби
Здавалося, що клубне життя Києва процвітало й кожен міг знайти місце на свій смак. Однак ситуація помітно змінилася наприкінці 2013 – на початку 2014 років. Традиційне клубне життя у Києві на час протестних рухів на Майдані якщо і не зникло, то значно сповільнилося. Деякі клуби, особливо ті, що знаходилися безпосередньо в районі Майдану або неподалік, мали тимчасово закритися. І це був лише початок кризи розважальних клубів Києва.
Завершення протестів на Майдані не принесло полегшення, оскільки політична та економічна кризи, пов’язані з анексією Криму Росією та початком війни на Донбасі, вразили багато галузей економіки, індустрія розваг не стала виключенням. Клубний ландшафт Києва почав змінюватися: деякі з улюблених місць киян, гостей столиці та любителів нішевої музики були змушені закритися.
