Музична культура у Києві кінця XIX – початку XX століття розквітала завдяки різноманітним чинникам, які об’єднували концертну практику окремих виконавців та колективів, творчість як професійних композиторів, так і аматорів. Важливими складовими були також традиції домашнього музикування та розвиток нотно-видавничої сфери, включаючи музичні магазини. Далі на kyiv-trend.
У Києві XIX та на початку XX століття функціонувало багато музичних складів, магазинів та видавничих фірм. Серед них варто відзначити найстаріші магазини із продажу фортепіано, такі як Кує, Верле та Карла Гааза, їх фабрика роялів і піаніно існувала вже з 1821 року. Леон Ідзиковський заснував торгово-видавничу фірму у 1858 році, яка стала однією з найпотужніших нотних видавниць в той час. Стефан Кульженко у 1864 році відкрив друкарню, яка стала лідером в Україні з фото-літо-друкарським обладнанням. Книжковий та нотний магазин Болеслава Корейво почав діяти у 1871 році.
Одним із видатних представників київських власників музичних магазинів і видавництв був Їндржих (Генріх-Ігнатій Ігнатович) Їндржишек (26.06.1857, с. Понікла, Чехія – 1924, Чехія). Чех за походженням, купець другої гільдії та член Київської міської Думи, він був активним учасником культурного та благодійного життя міста.
Кияни кінця ХІХ – початку XX століття мали досить широкі можливості вибору театрів, концертних залів і розваг
Більшість театрів та концертних залів розташовувалися на території Старого міста та Липок: Міський театр, театр Бергоньє, театр Соловцов; приміщення Купецького зібрання, Літературно-артистичного товариства, Народна аудиторія, Музичне училище, будинок Людвиковського. Регулярно відбувалися концерти теплої пори року в саду Купецького зібрання, цирку Вільгельма Сура, у міському парку Шато-де-Флер, парках Ермітаж та Аркадія й театр-концерті Альказар. У кінці ХІХ – на початку XX століття в Україні поширюються також “кафешантани” (з французької мови – “кафе з музикою”) та вар’єте (франц. variete, від лат. Varietas – різноманітність, строкатість, суміш) – вид театру, де у виставах поєднуються різні жанри театрального, музичного та циркового мистецтва.
У мистецькій газеті “Жизнь и искусство” регулярно розміщувалися об’яви про вистави та концерти. Оголошення про заплановані вистави в Міському театрі друкувалися у кожному випуску.
Наприклад: “Сегодня, 23 февраля 1893 года, при участии артиста Императорского театра М. Е. Медведева, артистами русской оперы, представлено будет: “Евгений Онегин”. Начало – в 7 1/2 час”.
Опера була однією з найпрестижніших розваг освічених верств. Хоча в досліджуваний період аудиторія театрів розширюється і доступ до вистав отримують і представники менш привілейованих прошарків, щоправда, вони здебільшого сиділи на гальорці, не перетиналися в коридорах з глядачами з партеру.
Додамо, особисті музичні центри були також в панських маєтках та відіграли певну історичну роль. Деякі оркестри продовжували своє існування і після скасування кріпацтва. Вони влились у музичну культуру великих міст і збагатили її.
Музичне життя столиці
Концертне життя Києва було доволі насиченим, за вечір відбувалося паралельно декілька заходів. Наприклад, 1 липня 1895 року в парку Шато-де-Флер – “гуляння” під супровід оркестру “под управлением М. И. Черняховского”; у відкритому театрі “Варьєте” – “первый выход русской певицы М. Н. Неверовой с участием Марии Пакра”, під час антракту – запуск повітряної кулі, а під кінець – фейерверк «водопад огней, миллион звезд»; в саду Київського Купецького зібрання – щоденно концерти віденського оркестру під керівництвом Едуарда- Вільгельма Штрауса.
Академічні музиканти
Друга половина ХІХ – початок XX століття – це був період становлення національної школи в українській професійній музиці та становлення української національної композиторської школи, основоположником якої був композитор, диригент та активний громадський діяч Микола Лисенко.
З 1860-х років виникає ряд типових світських музичних інституцій: Оперний театр, Музичне училище, школи.
Низка товариств і установ, що виникають з 1860-х років стали організаційними центрами музичного життя Києва.
У 1863 році в Києві засновано відділення Імператорського російського музичного товариства (ІРМТ). Серед засновників Київського відділення ІРМТ – відомі тогочасні митці та дослідники: Микола Рігельман, Роберт Пфенінг, Микола Лисенко.
Кількість музичних товариств у Києві постійно збільшується до початку XX століття Київський календар за 1898 рік містить об’яви про “Общества изящных искусств”: драматичне, “Любителів музики” (голова – Іван Васильович Черномор-Задерновський) та музичне (відділення Імператорського російського музичного товариства, голова – Олександр Виноградський, товариш голови – Олександр Терещенко), а також – про Літературно- артистичне товариство (голова – Володимир Ніколаєв, члени правління – Сигізмунд Блюменфельд, Володимир Науменко, Іван Селезньов, Микола Соловцов, Микола Тутковський).
Нікому не секрет, що однією з найвидатніших постатей київського музичного середовища був Микола Лисенко, видатний музикант, композитор, основоположник національної школи в українській класичній музиці, дослідник української традиційної музики. Він був не лише надзвичайно талановитим митцем, а й українським патріотом. Для родини Лисенків традиційними стали поїздки у Канів, на могилу Тараса Шевченка. До них часто приєднувалися десятки знайомих – Старицькі, Косачі, учні, хористи Миколи Віталійовича. Крім того, Микола Лисенко брав активну участь у діяльності комітету зі спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку, який було організовано при Київському Українському клубі.
Становлення композиторської школи
Згодом після становлення національної школи в українській професійній музиці та становлення української національної композиторської школи зʼявилось аматорське музикування, воно було важливою складовою музичного життя другої половини ХІХ – початку XX століття
Аматорське музикування було дуже поширеним серед киян. Це був важливий інструмент комунікації. Так, у Києві в домівці сестер Ліндфорс збирався навіть театральний гурток, а у квартирі Лисенка музичні вечори були досить частим явищем. Про популярність гри на музичних інструментах та їх важливе місце в житті інтелігентних киян свідчать, зокрема, джерела особового походження та твори художньої літератури.
Музична освіта
Наявність мережі закладів освіти була важливою складовою інфраструктури у модерному місті другої половини ХІХ – початку XX століття.
У цей час відбулися важливі зміни і в системі музичної освіти та ставленні до неї. Музична грамотність та вміння сприймати “вишукану” музику перестали сприйматися виключно як здатність привілейованих верств. Музиканти – педагоги показали, що музичне мистецтво може бути доступним кожному, а музикальні здібності за умов індивідуального підходу можна розвивати. У другій половині ХІХ століття було накопичено значний практичний досвід, створено низку методик і систем навчання.
Насправді друга половина ХІХ – початок XX століття містить цікаву історію, яку варту знати не лише киянам, але й в цілому українському населенню. Крізь діяльність музичних постатей можна відчути проблеми та атмосферу відповідної епохи та перенестись у минуле.
