Кожного дня сотні киян та гостей столиці відвідують головну вулицю — Хрещатик, і бачили високу будівлю, на якій розташувалась величезна зірка. Однак небагатьом відомо, що там, колись, був кінотеатр, який роками відвідували поціновувачі фільмів. Далі на kyiv-trend.
Будівництво споруди з зіркою
У 1953 році був відданий наказ на будівництво нової споруди, яка повинна була мати сучасний та найкращий вигляд. До справи долучились архітектори: Анатолій Добровольський, Олександр Малиновський та Петро Петрушенко. Першочергово будинок мав виглядати зовсім не так, як його бачать сучасні жителі. Замість гострого шпиля був спроєктований великий купол, щось схоже на Капітолій у Вашингтоні, а навкруги збирались розмістити величні та багатофігурні скульптури. Також фігури повинні були розташуватись на парапеті будівлі та на сходах, що вели з Хрещатика. Загалом будівля могла мати вигляд суцільної скульптури, але цього, на щастя, не сталось. Новий будинок повинен був слугувати для народних зібрань, але у кінцевому результаті він став висоткою. Після закінчення зведення нової споруди у 1954 році, жителі столиці мали нагоду побачити житловий корпус у 15 поверхів, який простягся у висоту на 85 метрів. Будівля отримала велику башту та шпиль з зіркою, і додатково два “крила” у 9 поверхів. Але, щоб зовнішній вигляд був гармонійним, до нього добудували два житлових будинки з 11 поверхами. А ввечері зірка, яка прикрасила головну споруду вулиці, починала підсвічуватись. Для 1954 року така будівля була чимось неймовірним, оскільки вона стала найвищою у столиці, і тримала свій статус аж до 1981 року.
Кінотеатр “Дружба” у будівлі з зіркою
Розпочав роботу новий кінотеатр у неймовірній будівлі вже 16 лютого 1956 року. З часу відкриття щоденно у двері заходити десятки людей, які заповнювали зали та дивились новинки світу кіно. Кінотеатр отримав славу завдяки показам документальних та науково-популярних фільмів. А кому ж не хотілось відвідати такі події? Але на початку 1960-х років до перегляду ввели й фільми мовою оригіналу. Навіть у сучасному Києві такі покази доволі важко знайти. Але те, що фільми показували оригінальною мовою, давало можливість пускати у прокат навіть ті картини, які були заборонені для широкого показу. Багато років цей кінотеатр слугував місцем відпочинку та цікавого проведення часу. Однак крім мешканців столиці, туди часто навідувались люди з інших країн, оскільки цей кінотеатр став чимось, на кшталт легендою поміж туристів.
Закриття кінотеатру
Недовго музика грала для “Дружби”. Спочатку все йшло добре, навіть в останні роки його роботи всередині запровадили покращення інтер’єру. Зробили ремонт, поставили нову звукову систему “Dolby Stereo”. У кінотеатрі працювало два зали — зелений та червоний з кількістю місць для 100 осіб. Однак у 2013 році “Дружба” у величному будинку, яка розташовувалась у центрі міста, перестала існувати. Першими кроками у 2009 році було, звичайно, закриття приміщення для заміни крісел, щоб кожному глядачу було зручно дивитись фільми. Однак чому цього не можна було зробити одразу з ремонтом та покращенням звукових систем? Це питання ставили собі кияни аж до 2013 року, коли після “тривалого закриття”, кінотеатр перестав працювати назавжди. Через небажання продовжувати спонсорувати історичне місце, підтримувати його у належному стані та залучати людей його відвідувати, було вирішено просто поставити на ньому хрест, продати й відкрити арт-центр. Певно, ті хто придбав приміщення, дуже добре платили. Будинок, своєю чергою, продовжив заворожувати кожного, хто опинявся біля нього, навіть якщо це було не перший раз. Навіть попри те, що він має чітко виражену “сталінську” архітектуру, яка була доволі популярна у часи зведення будівлі.
Скандал щодо приватизації будівлі
У 2007 році нежитлові приміщення, що належали кінотеатру “Дружба” були приватизовані та продані. На цю подію прокуратура відреагувала несхвально. Будівля з зіркою має статус архітектурної пам’ятки, так само як і все, що відноситься до неї. Тобто Київська рада не мала жодного права на приватизацію, оскільки це незаконна дія. Прокуратура подала до Господарського суду два позови, з надією, що рішення Київради буде покаране. Однак приміщення, як вже відомо, були продані, що також суперечило закону. Але навіть з позовами довга доля кінотеатру вже ніколи не відбудується.
У столиці часто можна побачити будівлі, які перетворились з історичної пам’ятки, на те, з чого можна заробити. Або на приміщення, які не мають жодного вигляду, оскільки фасад давно заріс деревами та бур’яном, стіни кожного дня розвалюються, а вишня на торті — це графіті, яке залишають вуличні “художники” на старовинних спорудах. Київ повинен взятись за реставрації старих будівель, які довгі роки несуть у собі історію. Це навіть може бути звичайна хатинка, але попри це, вона змогла пережити війну, голодомор, репресії тощо. Її стіни пронизані історіями людей, які проживали неймовірно важкі часи, про які кожен киянин щоденно говорить, а діти вивчають це у школі. Такі будівлі можуть стати музеєм історії певного періоду. Але, на жаль, державні кошти ніколи не будуть виділятись на реставрацію того, на що потрібно витратили безліч часу та сил. Такі приклади існують по всьому місту, а тим паче у старому Києві та його околицях.
