Київський театр опери та балету імені Тараса Шевченка – це визначна культурна спадщина України, яка приваблює шанувальників мистецтва своєю величністю та неперевершеними виставами. Його історія охоплює багато випробувань та перемог, роблячи його символом національного мистецтва та культурного розвитку. Далі на kyiv-trend.
Становлення театру
Перша трупа Національної опери з’явилася у 1867 році під керівництвом Фердинанда Бергера. Поштовхом до створення був італійський театр, який зазнав значних успіхів під час гастролювання столицею. Свою професійну діяльність молода трупа розпочала в будівлі Міського театру, де вони довгий час і виступали. Найперша вистава київських ентузіастів називалася “Аскольдова могила”, написана автором Олексієм Верстовським, а згодом столичних глядачів порадували спектаклем Михайла Старицького “Різдвяна ніч”. Крім цього, театр представляв ще безліч різноманітних вистав, зокрема: “Русалонька” Олександра Даргомижського, “Маккавей” Антона Рубінштейна, “Севільський цирульник” Джоакіно Россіні, “Руслан і Людмила” Михайла Глінки тощо. Варто зазначити, що в період становлення, театр вже вважався одним із найкращих.
У 1896-му році оперета зазнала серйозних труднощів через пожежу, яка трапилася під час одного зі спектаклів. Вогонь забрав із собою безліч костюмів, декорацій, музичну бібліотеку та багато інших цінних речей. Попри це, трупа не закінчила вести свою діяльність і продовжила виступати в інших театрах, серед них: театр імені Франка, театр імені Лесі Українки тощо. Аби урізноманітнити роботу театру, до існуючої оперети додалася ще балетна трупа на чолі зі Станіславом Ленчевським.
Через довгих п’ять років місцева влада вирішила все ж прискорити процес побудови нового театру, тим самим влаштувавши відбір серед найкращих архітекторів. Переможцем став Віктор Шретера, проєкт якого і був задіяний. Нову будівлю офіційно відкрили вже 1901 року під назвою Українського театру драми та опери. Вийшла неймовірно велична та гарна будівля, загальна площа якої налічувала близько ста тисяч квадратних метрів.
Радянсько-воєнний період
Період радянської влади вніс свої корективи. По-перше, назва театру часто піддавалася змінам. Спочатку його назвали Державний оперний театр ім. Лібкнехта, згодом Київська державна академічна українська опера, потім Академічний театр опери та балету УРСР. Зазнала змін і архітектура. Місцева влада хотіла глобально змінити вигляд будівлі, але все ж обійшлося мінімальною корекцією фасаду та добудовою двоповерхового репетиторського приміщення.
З початком війни, частина трупи змушена була виїхати до Росії, але невелика частина все ж залишилася і продовжувала працювати наскільки це було можливо. Але це було не легко, адже тоді театр був під керівництвом німців.
У 1980-ті роки була проведена масштабна реконструкція будівлі. Реставратори розширили закулісся, додали різноманітні спеціалізовані кімнати для акторського складу, значно збільшили сцену, замінили обладнання та багато іншого.
У 1990-ті театральне життя зазнало фінансових труднощів, тому влаштовувалися групові гастролі, аби театр зміг продовжити існувати.
Сучасність
Нині театр активно працює і продовжує радувати своїх відвідувачів новими виставами.
Серед оперного репертуару можна побачити такі спектаклі як: “Наталка Полтавка”, “Севільський цирульник”, “Набукко”, “Аїда”, “Запоріжжя за Дунаєм”, “Флорія Тоска”, “Травіата” тощо. А балетний репертуар включає в себе: “Баядерка”, “Жизель”, “Шопеніана”, “Пахіта”, “Віденський вальс”, “Сільфіда”, “Болеро”, “Лілея”, “Весна і осінь”, “5 танго” та багато іншого
