Історія Київського театру оперети або Троїцького народного дому

Культурна спадщина столиці вражає, адже мистецтво приховано у кожній вулиці та будівлі міста. Саме у Києві розташовані головні театри столиці. Київський театр оперети є одним з найстаріших у місті, адже його історія розпочалася ще у 1867 році. Цікаві факти про архітектуру, перші вистави та реконструкцію театру, далі на kyiv-trend.

Історія Київського театру оперети розпочалася задовго до відкриття

Сучасний Київський театр оперети розташований у будівлі колишнього Троїцького народного дому. У 1882 році заснували статут Київського товариства грамотності й релігійно-морального просвітництва у народі. Головою ради став столичний губернатор С. Н. Гудим-Левкович, а його заступником був ректор Імператорського університету Святого Володимира та директор Першої київської гімназії А. Ф. Андріяшев. До речі, через два роки столичний губернатор пішов з посади, його місце зайняв А. Ф. Андріяшев, але вже у 1897 році головою було обрано ключового редактора журналу “Київська старовина” В. П. Науменка.

У 1899 році Київське товариство грамотності звернулося до столичної влади з проханням побудувати народний дім. Цим питанням зайнявся тодішній міський голова Степан Сольський. Вже на початку 1900 року було видано постанову про безкоштовне надання ділянки для будівництва на вулиці Велика Васильківська, 51.

Губернський архітектор Г. Антоновський абсолютно безкоштовно розробив авторський проєкт будинку, спостерігав за будівництвом та навіть відмовився від винагороди. Для будівництва Троїцького народного дому потрібно було понад 100 тисяч рублів. Будинок збудували коштом столичних меценатів. Представник елітної єврейської діаспори у столиці Лев Бродський зробив найбільше пожертвування — 12 тисяч рублів. Ще 10 тисяч рублів було отримано від Київського губернського піклування про народну тверезість, а ще 20 тисяч рублів надало Міністерство фінансів. Власники цегельних заводів також робили благодійний внесок та віддали на будівництво понад 100 тисяч одиниць цегли. Генерал-губернатор М. Драгомиров був опікуном будівництва та зміг вибороти субсидію з бюджету країни для будівництва, але кошти на оздоблення вже ж таки отримали через іпотеку на пільгових умовах.

Фундамент будівлі почали споруджувати 24 липня 1901 року. Будівельна компанія Л. Гінзбурга одну частину будівельних робіт виконала безкоштовно, а іншу — за кредитні кошти. А ось електроосвітлювальне обладнання встановило Російське електричне товариство “Уніон”. Будівельні роботи закінчили восени 1902 року, а вже 2 грудня того ж року відбулося урочисте відкриття й освячення народного дому.

Головний фасад будинку виходив на червону лінію вулиці Червоноармійська. Двоповерхова цегляна будівля мала підвал, була прямокутної форми, а на поздовжній осі послідовно розташовано фоє, вестибюль, глядацьку залу та сцену. Спочатку глядацька зала була розрахована на 1006 глядачів, але після реконструкції залишилося всього 799 місць. З південної та північної частини будівлі є сходи, якими можна піднятися до двох ярусів з балконами, а по центру західного фасаду будівлі є аттиковий поверх.

Про те, що було у будівлі Троїцького народного дому

У Троїцькому народному домі була безкоштовна бібліотека-читальня, якою завідував Є. Кивлицький. Тут також працювало чимало просвітницьких закладів типу курсів для вчителів, а також проводилися лекції, народні читання та концерти для громади. Троїцький народний будинок також вміщував пересувний музей підручників, яким завідував М. Біляшівський. У 1908 році в цьому музеї налічувалося понад 1560 найменувань книг та 10 506 зразків навчальних видань, якими користувалися приватні та полкові школи, міські та комерційні училища, притулки.

З 1902 року по 1907 рік тут працювала редакція українського часопису “Київська старина”. У 1905 році тут було організовано першу профспілку робітників, а у 1906 році тут працювало Київське центральне профспілкове бюро під виглядом культурно-просвітницької комісії. Наступного року Троїцький народний дім піддався жандармському нагляду, внаслідок якого тут знайшли 764 одиниці заборонених політичних видань, які написали В. Ленін, Г. Плеханов, О. Герцен, М. Горький та інші. 13 листопада того ж року Троїцький народний дім передали у муніципальну власність й тут соціал-демократи вели революційну пропаганду.

У лютому 1910 року постало питання про ремонт сцени та глядацької зали, адже столична влада сказала, що заборонить тут проводити заходи у наступному році, якщо ремонт не буде зроблено. Директорія Троїцького народного дому взяла 30 тисяч рублів позики під заставу приміщення, а надалі всі доходи будинку йшли на виплату кредиту.

У 1913 році у Києві відбулася перша спортивна олімпіада, а місцем для її проведення було обрано Троїцький народний дім.

Розвиток театру у Троїцькому народному будинку

З першого дня відкриття Троїцького народного будинку сцену та допоміжні приміщення почали здавати театральним колективам. З 1 вересня 1902 року по 16 жовтня 1905 року договір було укладено з М. Бородаєм, який утримував оперну трупу. Його трупа продовжувала тут виступати й після закінчення контракту, але оперні вистави не мали значного успіху. Наступний договір на пʼять років було укладено з І. Дуван-Торцовим, а навесні 1907 року ці права він передав М. Садовському.

Театр Садовського працював у приміщенні Троїцького народного будинку аж до 1917 року. М. Садовський був головним режисером театру, він проживав і працював в одному приміщенні. До Троїцького народного будинку для разових виступів запрошували відомих оперних співаків, наприклад, І. Козловського. З театром Садовського також співпрацювали такі відомі українські композитори як М. Лисенко та К. Стеценко (деякі нові опери М. Лисенко були вперше представлені на сцені сучасного Київського театру оперети). У 1916 році у театрі Садовського почала працювати знаменита трупа Леся Курбаса, тоді тут виник гурток, внаслідок якого сформували Молодий театр.

Реорганізація театру та його положення у XXI сторіччі

У 1918 році в Україні відбулася реорганізація театральних структур. 14 серпня народний будинок перетворили на Український народний театр, яким керував П. Саксаганський. З 12 січня 1923 року тут працював Київський національний театр імені Марії Заньковецької, який з 1944 року продовжив вести свою діяльність у місті Львів.  З 1928 року М. Садовський намагався знову орендувати театр, але тут знаходився клуб металістів. Після дванадцяти років заборони Троїцький народний будинок передали Театру музичної комедії. 

13 січня 1934 року було відкрито Київський театр оперети, який раніше називався Київським стаціонарним театром музичної комедії. Працював театр під керівництвом В. Бенедиктова, а перша вистава називалася “Продавець птахів” за мотивами К. Целлера, до речі, йшла вона українською. У роки війни театр мігрував до Казахстану, але потім успішно продовжив свою роботу у столиці.

У 2009 році, з нагоди свого 75-річчя, театр отримав статус “Національного”, а у 2021 році тут провели повну реконструкцію. Національний театр оперети заведено вважати широкопрофільним театром, де грають і класичні опери, і нові мюзикли, і різноманітні концертні програми.