Коли говоримо про кобзарство, пригадуємо часи козаччини та поважних сліпих музикантів із маленькими поводирями, які мандрували тогочасною Україною та співали ліричних, епічних та релігійних пісень. Для українців ця традиція – немов сполучна нитка, котрою зшиті сторінки культури та історії. Так, образ кобзаря, який зберігає історичну пам’ять, знаходимо у творах Тараса Шевченка. Але що нам відомо про цю традицію, яким був її розвиток на Київщині? Розповідаємо у статті на kyiv-trend.
Хто такі кобзарі?
Кобзарством називають епічну музично-словесну традицію. Від часу виникнення її передають з покоління в покоління у вигляді різноманітних усних епічних історій з музикальним супроводом.
Точний час виникнення цієї традиції невідомий. Перші письмові згадки про кобзарів датовані XVI століттям. Згодом, кобзарство набуло значного поширення, особливо у часи розквіту Запорізької Січі.
Історично склалось так, що кобзарі, бандуристи та лірники були незрячими мандрівними виконавцями-чоловіками. Своєю творчістю вони заробляли собі на хліб – мандрували від села до села, від міста до міста, та співали у громадських місцях та під час свят. Кобзаря зазвичай супроводжував помічник – хлопчик або дівчинка. Часто це могла бути дитина самого виконавця, який мав також дружину та власний дім, але водночас займався кобзарюванням.
Репертуар кобзарів складався з:
- історичних пісень та дум, наприклад, «Дума про Марусю Богуславку»
- релігійних пісень та псалмів, як-от «Ісусе мій, прелюбезний»
- веселої, танцювальної музики, наприклад, «Ой на дворі метелиця».
Кобзарі утворювали власні кобзарські професійні цехи. У кожного з них були свої правила поведінки, певна професійна етика та особливий устрій, що ґрунтувався на демократичних традиціях. Окрім того, кобзарський цех обов’язково мав певну освітню програму. Майстри передавали учням свої знання, навчали їх текстам та грі на музичних інструментах.
Щоб стати кобзарем, треба було пройти навчання та виконати певні ритуали. Завдяки такому підходу традиція залишалась безперервною. Навіть, коли упродовж 1920-30-х років радянська влада переслідувала та намагалась знищити кобзарів, ті, кому вдавалось вижити, знаходили учнів та продовжували свою справу.
У ті часи кобзарству довелось піти у підпілля. Проте, головним було збереження цієї унікальної творчості, й особливо текстів пісень та дум, адже збірок та інших видань із ними не було.
Кобзарська традиція на Київщині
Попри численні заборони та переслідування радянської влади, кобзарі зуміли зберегти свою традицію. Велику роль у цьому зіграли такі представники цього мистецтва як Георгій Ткаченко та Єгор Мовчан. У 1960-х роках почалось повільне відродження кобзарства. Майстри продовжували навчати учнів, а останні їхали в різні куточки України зі своїм словом та піснею.
У той час Київ став одним із найбільших осередків кобзарювання. На жаль, діяти відкрито кобзарям практично не випадало. Проте, школа кобзарства існувала, а майстри навіть самостійно виготовляли інструменти.
Якщо раніше лірники та кобзарі купували музичні інструменти, то в ХХ столітті переважно майстрували їх самостійно. Це також стало справжнім мистецтвом. Адже кобзар ніколи не використає живе дерево, а буде шукати зламане бурею або підточене бобрами. Інші складові також мають бути природними. Усьому цьому молоді виконавців навчались від старших майстрів, а згодом самі шукали собі нових учнів.
Окрім Києва, осередками кобзарювання також стали Дніпро, Львів, Рівне, Харків та Луцьк. У цих містах кобзарів було найбільше, хоча загальна їх чисельність залишалась маленькою, а для широкого загалу кобзарювання залишалось чимось таємничим та незрозумілим.
Національна спілка кобзарів України та її діяльність
Справжнє відродження кобзарської традиції почалось від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році. П’ять років потому в Києві була заснована Національна спілка кобзарів України. Ініціаторами її створення стали бандуристи, які прагнули відновити кобзарську культуру та бандурне мистецтво у різних жанрах та напрямках.
Відтоді спілка активно популяризує кобзарство, проводить концерти, фестивалі та конкурси, семінари, видає навчальні матеріали та нотні збірки, а також підтримує колективи та індивідуальних виконавців.
Так, на початку червня 2023 року в Києві відбувся щорічний фестиваль «Кобзарська Трійця». На ньому традиційно збираються кобзарі, бандуристи та лірники з усієї України. У супроводі кобзи, бандури та ліри звучали традиційні думи, історичні пісні, псалми. Також учасники події кобзарювали на вулицях міста, проводили майстер-класи з виготовлення музичних інструментів та освячували нові кобзарські інструменти.
Тож, кобзарі продовжують зберігати та захищати національну культурну спадщину та українську ідентичність. Водночас епічна традиція поступово набуває нового звучання, а зміст історичних та духовних пісень є важливим для передачі пам’яті, цінностей та українського духу.
