«Живі картини» або кіно почали демонструвати у Києві з 1896 року. Відбувалось це переважно у театрі Бергоньє, де нове мистецтво поєднували з театральними виставами та музичними номерами. Розвага поступово ставала модною й усе більше киян цікавилось нею. Тож, з’явилась потреба у створенні кінотеатрів. Розповідаємо про перші з них. Далі на kyiv-trend.
Ілюзіони або стаціонарні кінотеатри
Коли новий синематограф братів Люм’єр прибув до Києва, його розмістили у театрі Бергоньє, де і відбувались покази. Пересувну апаратуру орендували інші артисти та заклади, тому кіно могло вільно рухатись містом. Так тривало до початку ХХ століття, коли на зміну пересувним прийшли стаціонарні заклади для перегляду кіно.
Перші стаціонарні кінотеатри отримали назву ілюзіони. Їх відкривали у найрізноманітніших більш-менш пристосованих для цього місцях, а саме використовували кафе і магазини, склади, розважальні заклади тощо. Зосереджені вони були переважно на Хрещатику:
- ілюзіон «Едісоноскоп» (Хрещатик, 47, 1904 рік)
- ілюзіон Ріхарда Штремера (Хрещатик, 27, 1905 рік)
- два ілюзіони Альфреда Мяновського (Хрещатик, 15 і 36, 1906 рік)
- ілюзіон «Люкс» у Малому театрі О. М. Крамського (1906 рік)
- театр-ілюзіон «Пасаж» (Хрещатик, 34, 1906 рік).
Щороку з’являлись все нові й нові ілюзіони, проте вони були зовсім не схожі на сучасні кінотеатри. Фільми були дуже короткими, демонструвались один за одним без розкладу, а відвідувачі могли заходити і виходити з залу в будь-який час.
Ілюзіони розраховували на 100-200 осіб та обладнували лавками. Зображення не було чітким, а у підлоги не було ухилу, тому дивитись кіно було не дуже комфортно. Крім того, у них часто спалахували пожежі, адже палити в приміщеннях не заборонялось.
Такий підхід не сприяв популярності кіно, але глядачі відвідували сеанси, адже альтернативи у них на той час не було.
Перші прокатні кінотеатри
Подальший розвиток інфраструктури для кіно пов’язаний з Хрещатиком та Сергієм Френкелем. На розі вулиці Прорізною у 1906 році він відкрив перший у місті прокатний кінотеатр на 300 місць. Заклад мав назву «Люкс» та, на жаль, не зберігся до ХХІ століття – будівля була знищена вибухами у 1941 році.
Саме Сергій Френкель започаткував прокатне кіно в Російській імперії. Разом з кінотеатром він заснував кінопрокатну контору, почав купувати фільми та віддавати їх в оренду іншим кінотеатрам. Згодом він створив акціонерне товариство з мережею по всій імперії, а в Києві почали відкриватись інші прокатні кінотеатри.
Нові заклади стали противагою ілюзіонам. У них вже був розклад сеансів, а власники турбувались про зручність для глядачів. Так, зали почали обладнувати м’якими меблями, похилою підлогою та вентиляцією. Сприяли цьому також пожежі, які часто виникали у старих ілюзіонах. Щоб запобігти нещасним випадкам, у 1911 році влада видала вимоги до обладнання кінотеатрів, яких власники мали дотримуватись.
Щодо глядачів, то вони теж переставали сприймати кіно як швидкий атракціон. Натомість почала виокремлюватись публіка, яка вбиралась у кіно не гірше, ніж у театри. З’явилась традиція відвідувати кіно з родиною у вихідні дні.
Кінотеатри Шанцера
Найбільш відомими прокатними кінотеатрами Києва на початку ХХ століття стали заклади австрійця Антона Шанцера. Кінотеатр «Експрес» був відкритий у 1908 році за адресою Хрещатик, 15 та ще один був збудований за адресою Хрещатик, 38 у 1912 році.
Ці кінотеатри вирізняло розкішне внутрішнє оздоблення, про що власник не забував згадувати в рекламних оголошеннях, називаючи заклади найкращими в усій імперії. Глядацька зала «Експресу» була розрахована на 500 місць, а другий кінотеатр мав 1100 місць, а також малий кінозал. До речі, це чи не вперше синематограф мав одразу два зали. Сеанси відбувались кожного дня, а програма змінювалась щоп’ятниці. Німе кіно супроводжувала жива музика.
Глядацькі зали були грандіозно та вишукано оздоблені. В будівлях була обладнана вентиляція, щоб відвідувачі не відчували задухи, а дихали чистим та прохолодним повітрям. У фоє кінотеатру розташовувались численні дзеркала та гобелени. Оригінальною новинкою для глядачів стало кафе зі смаколиками та напоями.
Подбав Антон Шанцер і про безпеку. Кінотеатр «Експрес» мав 10 виходів, що давало можливість звільнити залу у разі потреби за одну хвилину. Крім того, камера з синематографічним апаратом була зроблена з заліза та бетону таким чином, щоб зробити пожежу неможливою.
Тож, кінотеатр Шанцера преса називала «першим міським» й саме за такою назвою його довго пам’ятали кияни. У 1919 році кінотеатр націоналізували та перейменували на «1-е Держкіно», а кінотеатр «Експрес» перетворився на «2-е Держкіно». Таких державних кінотеатрів у Києві у 1923 році було 17 й надалі їх кількість зростала.
Радянська влада чудово розуміла силу та вплив мистецтва кіно, тож намагалась поширювати його та будувати нові кінотеатри. Так, у 1930 році був відкритий кінотеатр «Жовтень» за адресою вулиця Костянтинівська, 26, але це вже була зовсім інша історія, адже про розкіш уже не йшлося.
Джерела:
