В ХХ столітті мешканці Києва почали проводити вільний час перед великим екраном. Мистецтво кінематографа одразу стало дуже популярним. Зустрічатися біля входу в кінотеатр та купувати квитки в касах стало частиною повсякденного життя. Як виглядали радянські кінотеатри, які фільми там показували і які раніше існували традиції поведінки у кінозалі далі на kyiv-trend.
Перші кінотеатри Києва: як виглядали та змінювались у 90-х роках?
Історія кінематографа в українській столиці розпочалася задовго до воєнних часів. У зв’язку з появою телебачення та інших засобів передачі інформації мешканці міста вперше почали дивитися фільми в кінотеатрах. До початку Великої Вітчизняної війни більшість із них знаходилася у центрі Києва. На головній вулиці Хрещатик їх було близько десятка, але 1941 року культурне життя у місті зупинилося. Кінотеатри та інші заклади були зруйновані німецькими загарбниками, які тимчасово окупували Київ.
У 1943 році було успішно проведено наступальну операцію, яка допомогла киянам відновити контроль над містом та повернутися до звичного життя. З того часу тут почали з’являтися нові об’єкти кінематографії. Першим із них став «Комсомолець України». Його відкрили 1944 року в будівлі Офіцерських зборів. Там показували фільми для молоді.
У 1950-х роках у місті відбулося відродження кінематографу. На центральній вулиці відкрився ще один кінотеатр «Дружба», де показували фільми, засновані на реальних подіях та історіях людей. Також у Києві відкрився кінотеатр «Зоря». Там можна було переглянути класику у виконанні голлівудських акторів.
Але головною гордістю міста була будівля із кінозалами «Київ». У ті роки це був найбільший кінотеатр в Українській Радянській Соціалістичній Республіці. Він виглядав наче розкішний палац! Його інтер’єр з першого погляду вражав киян багатством, комфортом і красою: мармурові сходи, дорогі меблі, велика площа фойє, зали для глядачів з оксамитом…Все це, як і перегляд кіно на великому екрані, дуже подобалося киянам, тому вони часто відвідували цей кінотеатр.
Наступним етапом розвитку кінематографу у столиці став показ стереофільмів. Їх можна було побачити лише в одному кінотеатрі на Бессарабській площі. На відміну від закордонних кінотеатрів, тут глядачі могли дивитися фільми без спеціальних окулярів завдяки унікальній технології кіновиробництва.
1958 року любителі кіно почали відвідувати ще один новий кінотеатр — «Кінопанорама». Він одразу став дуже популярним завдяки 2 перевагам: екран висотою 8 см і довжиною 22 м вражав кожного, хто заходив у кінозал, а зображення було більш якісним, ніж в інших кінотеатрах. Для показу фільму в цьому кінотеатрі використовувалися 3 найбільш сучасні в ті роки проекційні пристрої.
Завдяки цьому під час перегляду кіно у кожного глядача виникало відчуття, що він перебуває у центрі подій іншої реальності і спостерігає за всім навколо наче персонаж.
Особливості роботи київських кінотеатрів у ХХ столітті
Коли кияни ходили на кіносеанси?
У XX столітті відвідування кінотеатрів стало частиною культурного життя у Києві. Жителі міста ходили туди разом зі своїми друзями, родичами та знайомими у вільний час. Туди можна було прийти навіть ввечері. Кінотеатри працювали до 22:00, а відкривалися у різний час — одні о 9:00, а інші о 10:00. Також були й ті, які можна було відвідати лише з 11:00. Такий графік роботи зазвичай був у тих кінотеатрах, які знаходились у центрі міста. А от у інших районах подивитися кіно можна було лише ввечері після 18:00. Але так було не завжди. Коли райони почали забудовувати новими будинками і туди почало заселятися більше киян, кінотеатри переходили на новий режим роботи. Вони були відкриті для відвідувачів протягом всього дня, але нічних сеансів не було.
Скільки коштував квиток у кіно?
Придбати квиток у кінотеатрі Києва можна було на будь-який сеанс у спеціальних касах, які знаходились на першому поверсі. Їхня вартість була різною. Ціна квитка залежала від ряду у кінозалі та жанру фільму. Наприклад, квиток на художній фільм коштував 30-50 копійок. А подивитись двосерійний фільм коштувало дорожче. Також у київських кінотеатрах показували документальні та науково-популярні фільми. Як правило, вони тривали довше, ніж інші, тому ціни квитків на такі кінопокази були більшими на 10 копійок.
Цікавою особливістю радянських київських кінотеатрів було те, що там були кінозали для дорослих та окремо для дітей. Юні глядачі могли відвідати спеціальні «малі» зали, де був окремий вхід.
Коли кияни купували квитки в кіно та які дивилися фільми?
Жителі Києва любили ходити в кіно у будні та вихідні дні, особливо ввечері після роботи чи навчання. Відвідування кінотеатрів швидко стало хорошим приводом зустрітися з близькою або знайомою людиною і цікаво провести час. У радянські роки там показували вітчизняні та індійські фільми, а от французькі чи голлівудські тоді були рідкістю.
Придбати квитки в кіно можна було на денні та вечірні сеанси. Зазвичай їх завжди вистачало в касах, тому навіть за кілька хвилин до початку фільму можна було купити квитки. Але іноді бувало так, що їх треба було купувати заздалегідь. У 90-х роках у кінотеатрах Києва був великий попит на комедії Леоніда Гайдая, Георгія Данелія… Грандіозний успіх у кіноіндустрії отримав фільм «Сталкер». Кияни заздалегідь розкуповували квитки навіть на денні сеанси, щоби його подивитися.
Якщо тепер квитки в кіно можна отримати в електронному вигляді, то в 90-х роках, коли вони тільки з’явилися, касирки виписували їх вручну. Для цього вони використовували червону та синю ручки. Квитки до червоної зали вони підписували червоним кольором, а синю ручку використовували під час підпису квитка до синьої зали.
План залу можна було побачити у верхньому вікні каси, а от монітора, на якому видно вільні та зайняті місця, тоді ще не було. Через це у кінотеатрах іноді траплялися конфлікти, коли глядачам давали подвійні квитки.
Традиції відвідування київських кінотеатрів у 90-х роках
Після відкриття перших кінотеатрів кияни почали дивитись фільми у великих залах. Пізніше з’явилися традиції відвідування цих культурних закладів. Незадовго до початку показу фільму люди збиралися біля входу у фойє. Там контролерки завжди перевіряли квитки. Якщо у кінотеатрі було кілька залів, тоді треба було пройти подвійний контроль. Так відбувалося тому, що іноді глядач купував квиток на односерійний фільм, а йшов на перегляд двосерійного.
Також у фойє було прийнято вішати фотопортрети зірок радянського кіно та колажі із кадрів популярних фільмів. Вони були прикрасою кінотеатру та рекламою для відвідувачів. Крім того, їхню увагу часто привертали музичні колективи, які виступали перед початком кіносеансів.
А після того, як глядачі зайняли свої місця у залі, будь-який кіносеанс розпочинався з перегляду кінохроніки. Вона складалася з кількох частин: новин культури, спорту, промисловості… Потім у залі вимикали світло і пускали тих, хто запізнився, після чого розпочинався фільм. Під час його перегляду глядачі не користувалися телефоном і не їли попкорн, оскільки тоді їх ще не було. Але іноді можна було почути, як хтось шелестить фольгою від цукерки чи шоколадки. Також коли починався останній кіносеанс, втомлений кіномеханік зазвичай не робив паузу на кінохроніку і одразу включав фільм.
