Анна Стен стала першою українською зіркою в Голлівуді, а свою акторську кар’єру розпочала в СРСР. Її порівнювали з Гретою Гарбо та Марлен Дітріх, а її біографія була сповнена таємниць та неточностей. Все ж, в історії світового кінематографу вона залишила багато яскравих ролей та змогла стати зіркою попри складний життєвий шлях. Далі на kyiv-trend.
Дитинство та початок акторської кар’єри
Достеменно невідомо, ким були батьки Анни Стен, коли вона народилась та навіть яким було її справжнє прізвище. Серед років народження фігурують 1906, 1908 та 1910. Серед можливих дівочих прізвищ – Фесак та Судакевич. Точно відоме лише місто народження майбутньої зірки – Київ.
Анна розповідала про своє богемне походження, нібито її батьки працювали в театрі – мати була балериною, а батько – режисером. Водночас є дані про те, що її тато був торговцем взуття. Так чи інакше, дівчина дуже рано залишилась сиротою. Вона працювала офіціанткою, підробляла в газеті «Пролетарська правда» та грала в місцевих аматорських театрах. У 1924 році стала студенткою Театрального технікуму.
У 1920-х роках вона вперше вийшла заміж. Обранцем дівчини став актор Борис Стен (Бернштейн). Його прізвище стало надалі псевдонімом Анни, який вона не змінювала протягом життя.
Невдовзі молода актриса переїжджає до Москви. За її словами, її гру помітив в театрі Костянтин Станіславський, який і запросив її до столиці. Тож, у 1926 році Анна Стен вийшла на сцену Першого робочого театру. Водночас вона почала зніматись в кіно. Першу маленьку роль вона зіграла у фільмі «Зрадник» Абрама Роома, а у 1927 році з’явилась у головній роль у романтичний комедії «Дівчина з коробкою» Бориса Барнета. Цю стрічку демонстрували в Європі та США, й вона мала успіх.
У цей час Анна також знайомиться з Федором Оцепом. Режисер знімав її у своєму фільмі «Земля в полоні» та не зчувся, як захопився експресивною красунею. За рік пара одружилась, а на екранах почали одна за одною з’являтись стрічки з Анною. Знаковими роботами того часу стали фільми «Провокатор» (1927 рік), «Буря над Азією» (1928 рік) та «Білий орел» (1928 рік). Акторка стала справжньою зіркою німого кіно.
Вона стала відомою, але значних статків все ще не мала. Анна та Федір жили в комунальній квартирі зовсім не в богемному стилі, а так само, як інші громадяни СРСР.
Вимушена еміграція
На початку 1930-х років Федір Оцеп поїхав до Німеччини, куди його запросили зняти фільм «Вбивця Дмитрій Карамазов». Режисер мав на меті зняти в головній ролі свою дружину, тому невдовзі Анна приєдналась до нього. Ця стрічка та роль Грушеньки мали неабиякий успіх та фактично відкрили акторці подальший шлях кар’єрного зростання.
Водночас перебування в Німеччині зробило для неї неможливим повернення в СРСР. Річ у тім, що перед від’їздом Анна залишила радянському критику Хрисанфові Херсонському на зберігання свій особистий щоденник. Чоловік його прочитав та опублікував фрагменти з нього. Ба більше, у журналі «Пролетарський театр» вийшла стаття з нищівною критикою Стен.
Її репутація була практично вщент зруйнована, а подальша доля в СРСР скидалась на цілком безнадійну. Тому Анна вирішила не повертатись та залишилась в Німеччині. В СРСР про неї вирішили забути.
З 1931 року Стен знімалась у німецькому кіно, а саме вийшли такі стрічки з її участю:
- «Сальто-мортале» (1931 рік);
- «Бомби над Монте-Карло» (1931 рік);
- «Вир пристрасті» (1932 рік).
Ці роботи зарекомендували Анну як талановиту акторку. Щоправда, тепер її сприймали саме як представницю Європи.
Переїзд до США та кар’єра в Голлівуді
У цей час на Анну Стен звернув увагу американський кіномагнат Семюель Ґолдвін. Він побачив її гру в фільмі «Вбивця Дмитрій Карамазов» та не міг стримати свого захвату. В цей час він шукав наступницю Грети Гарбо й саме в Анні побачив поєднання краси, стилю та таланту. Чоловік був упевнений, що зможе зробити зі Стен голлівудську зірку.
Тож, Анна отримала запрошення до США та можливість підписати вигідний контракт. Тоді її шлюб з Федором уже закінчився. Красуня саме вийшла заміж втретє – за емігранта, продюсера та архітектора Євгена Френке. Вона досить довго розмірковувала над пропозицією та все ж зважилась на переїзд. В Німеччині вже поширювався націонал-соціалізм й можливо вона відчула певну небезпеку, хоча й мала хороші позиції в місцевому кінематографі.
У 1932 році Анна Стен приїхала до СГА та підписали контракти з кіностудіями в Голлівуді. Тут на її зірковому шляху виникла перешкода. Ґолдвін планував знімати актрису у звукових фільмах, а вона не знала англійської. Стен повністю зосередилась на вивченні мови, тим більше магнат її підтримував та щедро інвестував. Проте позбутись акценту їй все ж не вдавалось. Тим часом Семюель вкладав чималі кошти в рекламу та популяризацію образу майбутньої зірки.
Першою американською стрічкою за участі Стен став фільм «Нана», екранізація роману Еміля Золя. Він став гучним касовим провалом. Варто зазначити, що критики звернули увагу на талант Стен, але він не знаходив виходу в образі гламурної діви з яскравою зовнішністю та пусткою всередині. Анна звикла грати складні драматичні ролі й голлівудські образи їй не вдавались.
Надалі вийшли стрічки «Ми знов живі» (1934 рік) та «Шлюбна ніч» (1935 рік). Вони не були настільки провальними, як перша, але й очікуваного успіху не мали. Анну почали називати «дурничкою Ґолдвіна», а невдовзі продюсер розірвав з нею контракт.
Водночас фільм «Шлюбна ніч» на Венеційському кінофестивалі був нагороджений призом за режисуру. Пізніше його назвуть піком акторської кар’єри Стен.
Анна ж після розриву контракту з Ґолдвіном відійшла від світу в кіно. В цей час вона вже одержала громадянство США та почала грати на Бродвеї. У 1937 році її запросили на популярне радіошоу Lux Radio Theater, але це змінило її положення зірки, що згасає. До середини 1940-х років її ще можна було побачити в другорядних ролях, але згодом вона припинила зніматись.
З 1950-х років Анна стала викладачкою в Акторській студії. Загалом у її творчому доробку було понад 30 фільмів. Деякі з них не збереглись, але й ті, що залишились, свідчать про яскравий талант та непересічність цієї особистості.
Життя після завершення акторської кар’єри
Одразу після початку творчої паузи Анна з чоловіком жила на віллі в Санта-Моніці, а згодом переїхала до Беверлі-Гіллз. Зароблені нею гонорари дозволили не хвилюватись про гроші. Натомість Стен зайнялася живописом. Її картини виставляли в Бостонському музеї. Крім того, вони вирушили у європейський тур завдяки Смітсонівському інституту.
Ще в середині 1930-х років Анна дала декілька інтерв’ю, в яких підкреслила своє українське походження. Вона також займалась благодійністю та багато допомагала емігрантам з СРСР. Так, навіть влаштувала долю свого другого чоловіка, Федора Оцепа.
Померла зірка кіно в Нью-Йорку 12 листопада 1993 року. Газета Ukrainian Weekly тоді вийшла з заголовком про смерть першої української зірки Голлівуду. Попри всю суперечність долі та творчого шляху Анна Стен заслуговує такого звання. Вона цілеспрямовано торувала свій шлях, попри всі негаразди, грала багато ролей, в тому числі в житті, але пам’ятала свою Батьківщину, куди так і не змогла повернутись.
