Павло Глазовий мав непросту долю, але вважав гумор однією з основ буття людини. Тож, його творчим фахом стала «сміхотерапія», а саме – створення гуморесок на найрізноманітніші теми. Вони були настільки гострими та влучними, що одразу привернули увагу не лише широкої читацької аудиторії, а й корифея українського гумору – Остапа Вишні. Розповідаємо докладніше про життєвий та творчий шлях майстра влучного слова. Далі на kyiv-trend.
Початок життя
До появи дітей родина Глазових мешкала на Криворіжчині. Коли заможний селянин та донька священника побрались, то мали землю, худобу, чимале господарство. Політика розкуркулення їх не оминула, тому з залишками колишніх статків Глазові вирушили в село Новоскелюватку, що нині на Миколаївщині.
Там 30 серпня 1922 року народився старший син – Павло, а згодом – ще син та донечка. Та на українців чекали трагічні роки. У 1932 році почався Голодомор. Молодші діти Глазових загинули. Павло ж на власні очі бачив, як помирають дорослі та діти, а можливості врятуватись немає.
Таким було його дитинство. Хлопець закінчив восьмирічну школу. Він мріяв стати вчителем української мови, тому вступив у Новомосковське педучилище, яке закінчив у 1940 році. Пропрацювати у школі йому судилось недовго. Павло вирішив пройти військову службу і саме в цей час розпочалась Друга світова війна.
Глазовий був направлений до Ленінграда. Він брав участь в обороні міста та пережив його блокаду, був поранений в ліве око. Варто зазначити, що медаль «За оборону Ленінграда» та інші воєнні відзнаки у мирний час роздарував.
Демобілізувався Павло у 1947 році. Повернувшись на Батьківщину, він таки вступив до Криворізького педінституту, де продовжив обраний раніше шлях, а також свою літературну творчість. Річ у тім, що Павло ще з юності писав вірші. Спочатку його твори були ліричними, потім – воєнними, але траплялись серед них і гуморески. Саме останні найбільше подобались слухачам на літературних вечорах.
Сміхотерапія
Інститутські друзі порадили Павлові надіслати гуморески до часопису «Перець». Цей момент став переломним у житті Глазового. Їх прочитав редактор, відомий український поет Остап Вишня. Вірші Павла його захопили, тож він взяв у часопис одразу чотири гуморески й посприяв переведенню Павла на філологічний факультет Київського педагогічного інституту.
У 1950 році Глазовий переїхав до Києва й одразу був призначений заступником головного редактора «Перця». На цій посаді він працював до 1961 року, здобув популярність, а наклад часопису збільшився до 3,5 мільйонів примірників.
Потім Павло працював на радіо, керуючи роботою сатиричного журналу «Колюча пошта». Надалі став заступником головного редактора у журналі «Мистецтво» та головним редактором у «Новинах кіноекрану», писав сценарії для телепередачі «Наші вечорниці». У 1968 році був прийнятий до Спілки письменників України.
Весь цей час він постійно писав, як йому порадив Остап Вишня. Глазовий свої твори називав «усмішками» та створював їх від 5 до 7 щодня. Син Андрій пригадував, що вночі біля батька завжди лежав ліхтарик. Якщо ідеї приходили уві сні, він прокидався та одразу їх занотував.
Поет опублікував 27 збірок гумору для дорослих, 9 збірок для дітей, а також створив безліч творів, для артистів розмовного жанру, журналів та газет. Гуморески Глазового лунали на святкових вечорах у всіх будинках культури та клубах країни й навіть на урядових концертах. Їх можна було щодня почути по радіо та в репертуарі народних артистів України. Творчість Глазового любили та знали в народі, що було для нього найбільшим визнанням.
Визнання
Не оминули майстра слова й офіційні нагороди та премії, серед яких:
- премія імені Остапа Вишні (1988 рік);
- літературна премія імені Наталі Забіли;
- премія імені Петра Сагайдачного (1996 рік);
- Орден «За заслуги» 3 ступеня (1997 рік);
- почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України».
Варто зазначити, що радянська влада не переслідувала Глазового відкрито, зважаючи на всенародну любов до нього. Все ж, він знаходився під постійним наглядом, як і його творчість, яка була досить гострою. Одну з його мініатюр опублікували під час візиту Микити Хрущова до США. Вона мала назву «Виїздив балабон на два тижні за кордон» й була написана значно раніше за цю подію.
КДБ ж використало цю публікацію як привід для допитів. Тож, Глазовий мав чимало клопоту. Утиски теж були – книжки поета друкували значно меншими примірникам, ніж вказувалось у заявках.
Коли ж після розпаду СРСР Павло Глазовий здобув офіційне визнання, держава практично перестала фінансувати книговидавничу справу. Рукописи майстра виходили друком переважно завдяки підтримці вітчизняних та закордонних меценатів та прихильників його творчості.
З 1950 року і до кінця життя Павло Прокопович жив у Києві. Він був дотепним співрозмовником, чудовим кулінаром та майстерно грав на акордеоні. Його перший шлюб тривав 25 років. Дружина Неля народила сина Андрія та доньку Олександру. Другий шлюб митця був коротким – лише 1 рік.
Помер Павло Глазовий 29 жовтня 2004 року та був похований на Байковому кладовищі, залишивши українцям у спадок таке побажання: «Нехай від лих і бід усіх Вас береже здоровий сміх».
