Ця історія про втрачений старовинний київський театр Геймана, який відігравав неабияку роль в культурному житті стародавньої столиці. В театрі тоді працювали різні київські трупи та відбувалися важливі суспільні події. Про театр далі на kyiv-trend.
Зародження
Театр Геймана – це театрально-розважальний комплекс, який був побудований на початку XX століття в Києві, на вулиці Заньковецької, 8, за проєктом відомого київського архітектора Георгія Шлейфера. Власником будівлі був Я. М. Гейман, на честь якого і назвали згодом театр. Це була триповерхова кам’яниця всередині якої розміщувалася театральна зала на шістсот осіб. Цей павільйон використовували для проведення різноманітних концертів, показу фільмів, театральних вистав та багато іншого.
Діяльність
Перший час в будівлі Геймана знаходився популярний столичний заклад з відкритою сценою – кафе-шантан “Аполло”. Тут неодноразово містяни проводили різноманітні зустрічі та гуляння. Незабаром на місці кафе з’явився театр “Ведмідь”, засновником якого став підприємець та видатний оперний співак Михайло Медведєв. Окрім спектаклів, Михайло в цьому театрі також проводив оперні та драматичні вищі курси, вихідцями яких були такі відомі персони як: Всеволод Мейєрхольд та Григорій Пирогов.
Вже у 1918 році на Заньковецькій з’явився новий Державний драматичний театр на чолі з режисером Борисом Кривецьким. До складу трупи тоді увійшли: О. Зініна, П. Коваленко, М. Тінський, Є. Сидоренко, С. Паньківський, І. Садовський, Г. Пелашенко, П. Тернюк, М. Морська, І. Мар’яненко, Ф. Левицький, І. Замичковський, Г. Борисоглібська, Л. Гаккебуш, С. Каргальський, Є. Коханенко та інші. Репертуар театру включав такі постановки як: “Лісова пісня” Лесі Українки, “Привиди” та “Основи суспільності” Ібсена, “Тартюф” Мольєра, “Мірандоліна” Гольдоні, “Візник Геншель” та “Ткачі” Гауптмана тощо.
У 1919 році в стінах театру Геймана з’явився також Перший драматичний театр Української радянської республіки імені Тараса Шевченка, який утворився завдяки об’єднанню труп двох театрів: Державного драматичного та Молодого театрів. Тоді на чолі новоствореної трупи були Лесь Курбас та Олександр Загаров. Через різне бачення, режисери не змогли працювати разом, тому вже через два роки колектив розформувався та продовжив працювати кожен окремо.
На заміну попередньому прийшов перший українсько-радянський оперний театр “Музична драма”, який був створений всеукраїнським музично-театральним комітетом. Керівником театру був композитор Яків Степовий, художником – Анатолій Петрицький. До складу трупи входили такі вокалісти як: Олена Петляш, Марина Скибицька, Леонід Собінов, Марія Литвиненко-Вольгемут, Платон Цесевич та інші. На початку вересня 1919 року театр закрили у зв’язку з окупацією Києва денікінцями.
Наступний та й вже останній театр Київського військового округу з’явився у 1931 році. За період свого існування він неодноразово міняв свою назву на: Всеукраїнський Театр Червоної Армії, Театр Українського воєнного округу, Театр Київського особливого військового округу. Художнім керівником трупи був народний артист УРСР Б. Норд, художниками – В. Борисовець та М. Уманський. До складу трупи входили такі актори як: А. Аркадьєв, Д. Голубинський, Т. Інсарова, Г. Полежаєв тощо. Репертуар театру Київського військового округу включав такі постановки як: “Далеке” О. Афіногенова, “Земля” Н. Вірт, “Неспокійна старість” Л. Рахманова, “Сірано де Бержерак” Е. Ростана, “Гамлет” Вільяма Шекспіра, “Інтервенція” Л. Славіна, “Аристократи” М. Погодіна.
Часи Другої світової війни стали для театру фатальними, адже після окупації Києва фашистами, будівля була повністю зруйнована. Після війни театр Геймана так і не відновили, а на його місці згодом побудували житловий будинок.
