Композитор та музикознавець Олексій Войтенко в дитинстві не ходив до музичної школи. Через відсутність базової освіти його шлях до професійних занять музикою вийшов дещо довшим та незвичнішним у порівнянні з багатьма музикантами. Проте Войтенко на власному прикладі довів, що в музиці немає вікового цензу, як і в будь-якій іншій справі. На його думку, головним є щире бажання та захоплення обраною діяльністю. Далі на kyiv-trend.
Шлях до музики
Олексій Войтенко народився у Києві 20 травня 1981 року. Після школи вступив до Київського політехнічного інституту. Юнак захоплювався музикою, але шлях до музичних вишів традиційно починають з музичної школи. Тож не маючи цих основ, Олексій вагався, що подужає професійну освіту з нуля.
Хлопець здобував ступінь бакалавра у технічній галузі, водночас граючи в аматорських рок-гуртах. Крім того, він зайнявся вивченням творів композиторів Нової віденської школи та техніки додекафонії. У 2001 році Олексій придбав на Хрещатику видання з партитурами австрійського композитора Антона Веберна. З цього розпочалось його знайомство з додекафонною музикою та навіть більше – її аналіз.
Наступні півроку хлопець працював над текстом, у якому фіксував свої спостереження. Також він ретельно вивчав партитури Веберна. Закінчивши цю роботу, став учасником студентської конференції в Київській муніципальній академії музики імені Р. М. Глієра. Потім опублікував свою працю у фаховій збірці.
Крім того, Олексій активно займався музичною самоосвітою, а саме – опанував різні музичні інструменти та вивчав тонкощі теорії музики, композиції та гармонії. Тож, отримавши диплом бакалавра у КПІ, він продовжив здобувати освіту, але цього разу обрав музику.
Навчання та практика
У 2002 році Олексій став студентом Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. Навчався він на відділі композиції у Юрія Іщенка. Йому знадобились усі набуті раніше знання, але вивчати треба було багато. Проте щире захоплення допомагало Войтенку та підтримувало його на обраному шляху.
У 2007 році він став магістром музичного мистецтва та вирішив продовжити навчання в аспірантурі. Олексій обрав кафедру теорії музики й у 2012 році захистив кандидатську дисертацію. Роком раніше він уже став членом Національної спілки композиторів України. Після здобуття наукового ступеня був запрошений працювати на кафедрі теорії музики, а з 2014 року також викладав у Київській муніципальній академії музики імені Р. М. Глієра, де колись вперше виступав з науковою доповіддю.
За роки навчання музиці та мистецтву її створення Олексій брав участь у багатьох конкурсах. Уваги заслуговують такі його відзнаки:
- стипендія Міжнародного товариства Вагнера (2004 рік);
- участь у композиторському конкурсі пам’яті Дмитра Шостаковича, де він став лауреатом за твір «Nóμoς I» (2006 рік);
- стипендія Київського міського голови для обдарованої молоді (2013 рік);
- премія імені Левка Ревуцького (2014 рік).
Також Олексій був співорганізатором «Міжнародного молодіжного музичного форуму», що відбувався у Києві у 2005 і 2007 роках та арт-директором фестивалю «Музична трибуна київської молоді» у 2008 році.
Він написав музикознавчі та публіцистичні праці, присвячені творчій спадщині Миколи Мясковського. З 2014 року займався редагуванням та реконструюванням партитур українського композитора Володимира Загорцева. У 2020-2021 роках був редактором та упорядником видань Українського інституту під назвою «Київський авангард: Антологія камерної музики».
Водночас він створював власні твори, але багато часу присвячував дослідженню творчості колег та їх аналізу. Для Олексій це є частиною його навчання та становлення як композитора.
Творчість Олексія Войтенка
Олексій Войтенко створив численні симфонічні та камерно-інструментальні твори, велику кількість аранжувань для різноманітних інструментальних ансамблів та навіть музику до комп’ютерних ігор «Daymare Town». Його музику виконують на українських та міжнародних фестивалях. Тож, його талант та здібності були визнані та знайшли застосування у музичному світі.
Своїм художнім методом Олексій називає компонування музичних елементів у взаємодії інтуїції та підсвідомості. Свій музичний матеріал він досить часто структурує поза рамками традиційних канонів, використовуючи полісистемні варіації. Твори Олексія Войтенка називають медитативними. Вони є незвичайними та особливими, привертають до себе увагу та залишаються в пам’яті слухачів.
Серед найвідоміших творів Войтенка слід зазначити Симфонію № 1 «Tempus fugit» для фортепіано з оркестром, «Елегію» для фортепіано, «Nóμoς» для струнного оркестру, епітафію «Silentium», клавесинний цикл «Things are not in themselves», «The possibility of an Island» для фортепіано та струнного оркестру, «Lento» для камерного оркестру, «Homo Fugens» для фортепіано та епітафію пам’яті Володимира Загорцева для фортепіано.
Таким був шлях Олексія до його мрії. Попри відсутність базової музичної освіти він все ж став успішним та відомим композитором та займається справою, що йому до душі.
